Про себе
 

Справжній учитель — не той, хто тебе постійно виховує,
 а той, хто допомагає тобі стати самим собою.
   М. Свєтлов

                   
          Праця  вчителя  - це мрія  мого дитинства. Часто уявляла  себе дорослою серед учнів, яким розповідаю щось цікаве.  Серце         підказувало, що моє покликання – вчити дітей.
        Бути вчителем у наш час – не завжди вдячна робота.  Це дуже тернистий шлях, на якому зустрічається багато перешкод, труднощів. Але коли щодня, приходиш  до школи і бачиш  допитливі погляди й життєрадісні посмішки   своїх учнів… Чи може бути щось краще? Спілкування з дітьми дає мені силу і радість життя, натхнення до праці.  Увесь час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому, і тому намагаюся іти в ногу з часом.  Звичайно, це нелегко!
                Моя робота визначає  мою сутність, це мій спосіб  життя. Це зовсім інше сприйняття часу – уроки, перерви, семестри, навчальні роки – і так уже шістнадцятий рік…
              «Три нещастя є у людини: смерть, старість і погані діти», - говорить народна мудрість. Перед двома нещастями ніхто не може зачинити двері свого будинку. А від поганих дітей можна вберегтись. І це залежить не тільки від батьків, а й від нас, учителів. Тому завжди прагну  розуміти й відчути душу дитини, намагаюся  вчити дітей жити чесно, любити свою Батьківщину,  плекати в душі людяність, добро, любов до рідного слова.
              Я хочу вірити в кожну дитину, хай вона міцно стане на рідну землю, хай буде оточена  любов'ю  й повагою, нехай упевнено йде до заповітної мети.   
               Сьогодні, йдучи вчительською дорогою, розумію, що потрібно багато працювати: вивчати нове в педагогіці, психології, методиці, техніці. У цьому потоці інформації  важливо вибрати потрібне для себе, вибрати власну позицію. І я вчуся. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже клопітка, виснажлива і незамінна. Адже, саме вчитель сіє те перше зернятко знань в душу дитини, яка в майбутньому стане Людиною.

.